Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2015 року Справа № 910/13004/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Швець В.О.

судді: Данилова Т.Б. (доповідач), Дроботова Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скаргидержавного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014р. у справі господарського суду№910/13004/14 міста Києва за позовомзаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України додержавного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" про за участю прокуратури - представників сторін: позивача - відповідача - відшкодування вартості матеріальних цінностей та стягнення штрафних санкцій в розмірі 486608,92грн. старший прокурор відділу Генеральної прокуратури України Кривоклуб Т.В., посв. №000762 пр. Сущук Т.І. - дов. №1832/0/4-14 від 16.05.14р. пр. Мерлянову С.М. до розгляду справи не допущено Розпорядженням №03-05/29 від 14.01.2015р. змінено склад колегії суддів у справі №910/13004/14, призначеної до розгляду колегією у складі головуючого судді Швеця В.О., суддів Божок В.С., Данилової Т.Б., утворено колегію суддів у складі: головуючий суддя Швець В.О., судді Данилова Т.Б., Дроботова Т.Б.

В С Т А Н О В И В:

В червні 2014 року заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Суднобудівний завод ім.61 Комунара" про зобов'язання останнього повернути до державного резерву матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а саме: 13,3 тонни цинку вартістю 199500,00грн. та стягнення з відповідача 481143,17грн., з яких: 199500,00грн. штрафу за самовільне використання цінностей та 281643,17грн. пені.

25.07.2014р. до господарського суду міста Києва від Державного агентства резерву України надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить замість зобов'язання останнього повернути до державного резерву матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а саме: 13,3 тонни цинку, зобов'язати відповідача відшкодувати вартість матеріальних цінностей 13,3 тонни цинку на суму 199500,00грн. та стягнути з останнього штрафні санкції в сумі 486608,92грн., з яких: 199500,00грн. штрафу та 287108,92грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.08.2014р. (суддя Пасько М.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014р. (судді Авдеєв П.В., Тарасенко К.В., Коршун Н.М.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з державного підприємства "Суднобудівний завод ім.61 Комунара" на користь Державного агентства резерву України 199500,00грн. вартості матеріальних цінностей, 199500,00грн. штрафу та 287108,92грн. пені, посилаючись на доведеність та обґрунтованість позовних вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, державне підприємство "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення і постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована недоведеністю наявності на зберіганні спірних матеріальних цінностей, невизначення судами та позивачем саме на яку дату визнано ціну 13,3 тони цинку в сумі 199500,00грн.

Змінюючи позовні вимоги з зобов'язання відповідача повернути до державного резерву матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а саме: 13,3 тонни цинку, на зобов'язання відшкодувати їх вартість, Державне агентства резерву України послалось на постанову КМУ від 30.10.2008 №948-0015, яка ДП "Суднобудівний завод ім.61 Комунара" невідоме.

Касатор в касаційній скарзі зазначає, що спірні 13,3 тони цинку в тому числі були використані у 1993-1995 роках під час виконання державного замовлення по будівництву рефрижераторних суден, а відтак вважає, що сплинув строк позовної давності, а також вважає зарахування вартості 13,3 тони цинку в рахунок зустрічних позовних вимог по оплаті за зберігання матеріальних цінностей резерву.

Представник державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" Мерлянова С.М. прибула в судове засідання, однак не була допущена до розгляду справи, у зв'язку з відсутністю у вказаного представника допуску для участі в розгляді таємних справ.

Заслухавши присутніх в судовому засіданні представника позивача та думку старшого прокурора відділу Генеральної прокуратури України, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Указом Президента України №1085/2010 від 09.12.2010р. "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву, основним завданням якого, відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 є управління державним резервом.

Для виконання даного завдання Державне агентство резерву України наділено повноваженнями щодо організації відповідального зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань, а також повноваженнями щодо контролю за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю даних цінностей затвердженій номенклатурі.

Розглядаючи справу по суті, судами попередніх інстанцій встановлено, що на відповідальному зберіганні відповідача знаходились матеріальні цінності мобілізаційного резерву, що підтверджується відповідними розпорядженнями Кабінету Міністрів України, річними звітами, матеріалами інвентаризації та договором відповідального зберігання від 23.09.2009.

У відповідності до результатів перевірки встановлено факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, а саме відсутність 13,3 тонн цинку, що встановлено Актом перевірки від 12.05.2006р., Актом перевірки від 25.10.2007, Актом перевірки станом на 01.11.2009, Актом інвентаризації комісією суднобудівного заводу станом на 11.02.2010.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ціна 13,3 тони цинку в сумі 199500,00грн. визначена станом на день проведення перевірки, що підтверджується Актом перевірки від 12.05.2006р.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій підставно виходили з того, що між позивачем та відповідачем існували договірні зобов'язання зі зберігання (схову), які регулюються главою 66 "Зберігання" Цивільного кодексу України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про державний матеріальний резерв", згідно яких відповідач був зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є недоторканими і можуть використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Таким чином, суди дійшли до висновку, що факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву свідчать про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків, а відтак вимоги позивача Державного агентства резерву України про відшкодування вартості матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на суму 199500,00грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому відповідач зобов'язаний відшкодувати вартість матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та сплатити згідно із п.10 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" штраф у розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Проте, з таким висновком не може погодитись колегія суддів Вищого господарського суду України, яка вважає, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а судові рішення є передчасними, винесеними по неповно встановленим обставинам справи з наступних правових підстав.

Статтею 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Стаття 949 ЦК України встановила, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Тобто, поклажодавець має право спочатку заявити вимогу про витребування речі в натурі, і лише при її відсутності вимагати сплатити її вартість.

Така правова позиція підтверджується також Постановою Верховного Суду України від 23.10.2007 у справі №31/543.

Спеціальна норма права, а саме абзац другий пункту 10 статті 14 Закону України "Про Державний матеріальний резерв" встановлює, що у разі недоцільності закладення і зберігання самовільно використаних матеріальних цінностей або виключення їх з номенклатури, скасування мобілізаційного чи іншого спеціального завдання юридичні особи за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, відшкодовують вартість відсутніх матеріальних цінностей державного резерву, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження) із сплатою пені до повного відшкодування вартості матеріальних цінностей.

Суди попередніх інстанцій, приймаючи до розгляду по суті заяву Державного агентства резерву України про зміну позовних вимог, відповідно до якої позивач просить замість зобов'язання останнього повернути до державного резерву матеріальні цінності мобілізаційного резерву, а саме: 13,3 тонни цинку, зобов'язати відповідача відшкодувати їх вартість в сумі 199500,00грн., не встановили, чи було прийнято рішення Держматрезервом або Кабінетом Міністрів України про недоцільність закладення і зберігання самовільно використаних 13,3 тонни цинку, як того вимагає п.10 ст.14 Закону України "Про Державний матеріальний резерв".

Заява Державного агентства резерву України про зміну позовних вимог вмотивована, в тому числі, посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №948-0015, проте, в матеріалах справи витяг з цієї Постанови відносно ДП "Суднобудівний завод ім.61 Комунара" відсутній; в касаційній скарзі заявник також наголошує, що йому невідомо про наявність цієї постанови.

Відтак, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не встановлювали наявність підстав для зміни позивачем позовних вимог, та не встановлювали наявність рішення уповноваженого органу щодо недоцільності закладення і зберігання самовільно використаних матеріальних цінностей 13.3 тони цинку.

Щодо відповідальності за нестачу матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, то абзацом першим пункту 10 статті 14 Закону України "Про Державний матеріальний резерв" встановлено, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості, виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

Вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, відповідно до акту перевірки від 12.05.2006р. становить 199500,00грн., отже, 100% штрафу становить 199500,00грн.

Відповідно до п.16 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" розмір пені, передбачений п.10 цієї статті, обчислюється з вартості матеріальних цінностей виходячи з подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Судами встановлено, що згідно із розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 287108,92грн. за період з 12.05.2006р. по 21.07.2014р.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що в матеріалах справи відсутні розрахунки пені з урахуванням періодів дії облікової ставки НБУ як під час подачі позовної заяви про стягнення пені в сумі 281643,17 грн., так і при подачі заяви Державного агентства резерву України про зміну позовних вимог, в тому числі про стягнення збільшеного розміру пені в сумі 287108,92 грн., що свідчить про неповне встановлення судами обставин справи.

Інші доводи державного підприємства "Суднобудівний завод ім.61 Комунара", викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази того, що про використання для виконання державного замовлення спірних 13.3 тони цинку у 1993-1995 роках було достеменно відомо Держматрезерву.

Відсутні також в матеріалах справи докази направлення державним підприємством "Суднобудівний завод ім.61 Комунара" заяви Держматрезерву про залік зустрічних вимог, як того вимагає ст.601 Цивільного кодексу України.

Щодо посилань державного підприємства "Суднобудівний завод ім.61 Комунара" в касаційній скарзі на застосування наслідків спливу строку позовної давності, то вони були предметом розгляду судів попередніх інстанцій та відхилені ними, оскільки відповідно до ст.268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, а відтак, про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара", скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити усі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, вирішити спір.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2014р. у справі №910/13004/14 господарського суду міста Києва та рішення господарського суду міста Києва від 06.08.2014р. скасувати.

Справу №910/13004/14 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В. Швець

Судді Т. Данилова

Т. Дроботова